Епік Юліус Ернст

Останні новини

Вебб розкриває нові деталі та таємниці полярного сяйва Юпітера

13 травня 2025

Космічний телескоп імені Джеймса Вебба NASA/ESA/CSA зафіксував нові деталі полярних сяйв на найбільшій планеті нашої Сонячної системи. Танцюючі вогні, що спостерігаються на Юпітері, у сотні разів яскравіші за ті, що видно на Землі. Завдяки підвищеній чутливості телескопа Вебба астрономи вивчали ці явища, щоб краще зрозуміти магнітосферу Юпітера.

Полярні сяйва виникають, коли високоенергетичні частинки потрапляють в атмосферу планети поблизу її магнітних полюсів і стикаються з атомами газу. Полярні сяйва на Юпітері не тільки величезні за розміром, але й у сотні разів енергійніші, ніж полярні сяйва на Землі. Тут полярні сяйва викликані сонячними бурями — коли заряджені частинки падають на верхні шари атмосфери, збуджують гази та змушують їх світитися червоним, зеленим та фіолетовим кольором. Тим часом Юпітер має додаткове джерело своїх полярних сяйв; сильне магнітне поле газового гіганта захоплює заряджені частинки з навколишнього середовища. Це включає не лише частинки сонячного вітру, але й частинки, що викидаються в космос його супутником Іо, відомим своїми численними та великими вулканами.

Епік Юліус Ернст (23.X.1893 — 10.IX.1985)

Epik

Естонський астроном Ернст Юліус Епік народився 23 жовтня 1893 р. у м. Кунда, на півночі Естонії. Вищу освіту здобув (1916) у Московському університеті й залишився в ньому для підготовки до професорського звання (одночасно працював асистентом в університетській обсерваторії). У 1920—1921 рр. — доцент астрономії в Ташкенті. Протягом 1921—1944 рр. — співробітник обсерваторії Тартуського університету (з 1930 р. до 1934 р. працював у Гарвардській обсерваторії в США). Покинув Естонію перед совєцькою окупацією. У 1944—1948 рр. працював в Гамбурзькій обсерваторії, а потім (до 1981 р.) — в обсерваторії Арма у Північній Ірландії. З 1956 р. також співробітник Мерілендського університету (професор фізики і астрономії з 1968 р.) в США.

Галузь наукових інтересів Ернста Епіка — метеори, планети, внутрішня будова і фотометрія зір, зоряна статистика. Виконав велику кількість визначень висот метеорів, їхніх швидкостей і радіантів. Побудував теорію фізичних процесів, що відбуваються в атмосфері, коли в неї потрапляє метеорне тіло. Опублікував (1922) статтю, де оцінив відстань до Туманності Андромеди за допомогою нового метода в 450 кпк (це значення було значно ближче до справжньої відстані, ніж результат, невдовзі одержаний (275 кпк) Е. Габблом). Передбачив (1922), що поверхня Марса має бути вкрита кратерами. Опублікував (1924) результати статистичного дослідження подвійних зір і, зважаючи на ці результати, розглянув загальний хід еволюції зір залежно від їхньої початкової маси. Висловив (1932) ідею про існування хмар кометних і метеорних тіл, які упродовж тривалого часу гравітаційно утримує Сонце на відстанях до 4 світлових років (пізніше цю ідею кометних хмар розвинув Ян Оорт).

У 1930-х роках виконав низку робіт, де розглянув питання внутрішньої будови зір і виконав обчислення зоряних моделей. Першим (1938) вказав на механізм утворення червоного гіганта із зорі головної послідовності (стиснення ядра зорій розширення зовнішніх її частин після вигоряння водню в ядрі). Дійшов (1951) висновку, що термоядерні реакції синтезу, які відбуваються за високих температур в надрах зір, мають бути джерелом їхньої енергії. Брав участь у розробці астрономічних експериментів на космічних апаратах.

На честь науковця названо кратер на Фобосі (супутник Марса), астероїд 2099 Епік.

Ернст Юліус Епік помер 10 вересня 1985 р. у м. Бангор (Північна Ірландія).