Новіков Ігор Дмитрович

Останні новини

Крок до життя на Марсі? Лишайники пережили симуляцію умов на Марсі

03 квітня 2025

Вперше дослідники продемонстрували, що деякі види лишайників можуть виживати в умовах, схожих на Марсіанські, включаючи вплив іонізуючого випромінювання, і зберігаючи метаболічно активний стан.

Нове дослідження, опубліковане в журналі IMA Fungus, підкреслює потенціал лишайників виживати та функціонувати на поверхні Марса, кидаючи під сумнів попередні припущення щодо непридатності для життя природи Марса та пропонуючи нові ідеї для астробіології та дослідження космосу.

Лишайники — це не окремий організм, а симбіотична асоціація між грибом і водоростями та/або ціанобактеріями, відомими своєю надзвичайною стійкістю до суворих умов, таких як пустелі та полярні регіони Землі. У цьому дослідженні грибковий партнер у симбіозі лишайників залишався метаболічно активним, коли піддавався впливу атмосферних умов, подібних до марсіанських, у темряві, включаючи рівні рентгенівського випромінювання, які очікуються на Марсі протягом одного року та сильної сонячної активності.

Новіков Ігор Дмитрович (н. 10.XI.1935 р.)

Novikov

Російський астроном Ігор Дмитрович Новіков народився 10 листопада 1935 р. в Москві. Здобув (1959) вищу освіту в Московському університеті. Протягом 1963–1974 рр. — співробітник Інституту прикладної математики Академії наук СРСР. Упродовж 1974—1990 рр. працював в Інституті космічних досліджень АН СРСР (завідувач сектором релятивістської астрофізики). З 1991 р. до 2001 р. — у Копенгагенському університеті (директор Центру теоретичної астрофізики цього університету в 1994—2001 роках). З 2001 р. працює заступником директора з наукових питань Астрокосмічного центру Фізичного інституту в Москві.

Галузь наукових інтересів Ігоря Новікова — релятивістська астрофізика, космологія, теорії гравітації. Обчислив (1964) спектр електромагнітного випромінювання усіх джерел у Всесвіті й вказав, що реліктове випромінювання в сантиметровому діапазоні значно інтенсивніше випромінювання окремих джерел і його можна виявити.

Створив теорію внутрішньої будови чорних дір. Разом з Яковом Зельдовичем показва (1966), що чорні діри можуть проявляти себе як рентгенівські джерела в тісних подвійних системах. Висунув гіпотезу «білих дір», досліджував вплив квантових ефектів на білі й чорні діри.

Розробив теорію походження початкових неоднорідностей у Всесвіті, з яких потім виникли галактики. Уперше дав надійну оцінку маси квазарів.

Сформулював (у середині 1980-х р.) принцип самоузгодженості Новикова, який розв’язує парадокси в теорії щодо подорожів часі.