Новіков Ігор Дмитрович

Останні новини

Вебб розкриває нові деталі та таємниці полярного сяйва Юпітера

13 травня 2025

Космічний телескоп імені Джеймса Вебба NASA/ESA/CSA зафіксував нові деталі полярних сяйв на найбільшій планеті нашої Сонячної системи. Танцюючі вогні, що спостерігаються на Юпітері, у сотні разів яскравіші за ті, що видно на Землі. Завдяки підвищеній чутливості телескопа Вебба астрономи вивчали ці явища, щоб краще зрозуміти магнітосферу Юпітера.

Полярні сяйва виникають, коли високоенергетичні частинки потрапляють в атмосферу планети поблизу її магнітних полюсів і стикаються з атомами газу. Полярні сяйва на Юпітері не тільки величезні за розміром, але й у сотні разів енергійніші, ніж полярні сяйва на Землі. Тут полярні сяйва викликані сонячними бурями — коли заряджені частинки падають на верхні шари атмосфери, збуджують гази та змушують їх світитися червоним, зеленим та фіолетовим кольором. Тим часом Юпітер має додаткове джерело своїх полярних сяйв; сильне магнітне поле газового гіганта захоплює заряджені частинки з навколишнього середовища. Це включає не лише частинки сонячного вітру, але й частинки, що викидаються в космос його супутником Іо, відомим своїми численними та великими вулканами.

Новіков Ігор Дмитрович (н. 10.XI.1935 р.)

Novikov

Російський астроном Ігор Дмитрович Новіков народився 10 листопада 1935 р. в Москві. Здобув (1959) вищу освіту в Московському університеті. Протягом 1963–1974 рр. — співробітник Інституту прикладної математики Академії наук СРСР. Упродовж 1974—1990 рр. працював в Інституті космічних досліджень АН СРСР (завідувач сектором релятивістської астрофізики). З 1991 р. до 2001 р. — у Копенгагенському університеті (директор Центру теоретичної астрофізики цього університету в 1994—2001 роках). З 2001 р. працює заступником директора з наукових питань Астрокосмічного центру Фізичного інституту в Москві.

Галузь наукових інтересів Ігоря Новікова — релятивістська астрофізика, космологія, теорії гравітації. Обчислив (1964) спектр електромагнітного випромінювання усіх джерел у Всесвіті й вказав, що реліктове випромінювання в сантиметровому діапазоні значно інтенсивніше випромінювання окремих джерел і його можна виявити.

Створив теорію внутрішньої будови чорних дір. Разом з Яковом Зельдовичем показва (1966), що чорні діри можуть проявляти себе як рентгенівські джерела в тісних подвійних системах. Висунув гіпотезу «білих дір», досліджував вплив квантових ефектів на білі й чорні діри.

Розробив теорію походження початкових неоднорідностей у Всесвіті, з яких потім виникли галактики. Уперше дав надійну оцінку маси квазарів.

Сформулював (у середині 1980-х р.) принцип самоузгодженості Новикова, який розв’язує парадокси в теорії щодо подорожів часі.