Ольберс Маттеус Вільгельм Генріх

Останні новини

Крок до життя на Марсі? Лишайники пережили симуляцію умов на Марсі

03 квітня 2025

Вперше дослідники продемонстрували, що деякі види лишайників можуть виживати в умовах, схожих на Марсіанські, включаючи вплив іонізуючого випромінювання, і зберігаючи метаболічно активний стан.

Нове дослідження, опубліковане в журналі IMA Fungus, підкреслює потенціал лишайників виживати та функціонувати на поверхні Марса, кидаючи під сумнів попередні припущення щодо непридатності для життя природи Марса та пропонуючи нові ідеї для астробіології та дослідження космосу.

Лишайники — це не окремий організм, а симбіотична асоціація між грибом і водоростями та/або ціанобактеріями, відомими своєю надзвичайною стійкістю до суворих умов, таких як пустелі та полярні регіони Землі. У цьому дослідженні грибковий партнер у симбіозі лишайників залишався метаболічно активним, коли піддавався впливу атмосферних умов, подібних до марсіанських, у темряві, включаючи рівні рентгенівського випромінювання, які очікуються на Марсі протягом одного року та сильної сонячної активності.

Ольберс Маттеус Вільгельм Генріх (11.X.1758 — 2.V.1840)

Olbers

Німецький астроном Генріх Вільгельм Маттеус Ольберс народився 11 жовтня 1758 р. у м. Арберген (поблизу Бремена). Здобув фах лікаря в Ґеттінґенському університеті й мав лікарську практику в Берліні. Там же побудував власну обсерваторію.

Галузь наукових інтересів Генріха Ольберса — спостереження комет і обчислення їх орбіт. Відкрив сім нових комет (одну з них, відкриту 1815 р., названо його ім’ям). Розробив (1797) спосіб визначення параболічної орбіти комети за трьома спостереженнями. Виявив (1802) на підставі обчислень Карла Ґаусса першу малу планету (астероїд) Цереру, втрачену незабаром після її відкриття 1801 р. Відкрив другу (1802) й четверту (1807) малі планети — Палладу й Весту. Запропонував гіпотезу про походження астероїдів внаслідок руйнування планети Фаетон, що оберталася між орбітами Марса і Юпітера.

Висловив (1811) припущення, що поява хвостів у комет спричинена відштовхувальною силою Сонця. Встановив (1837) періодичність метеорного потоку Леонід. Сформулював (1826) фотометричний парадокс, що отримав назву парадоксу Шезо—Ольберса (Жан Філіп де Шезо — швейцарський астроном, який висловив аналогічну ідею ще 1744 року). Вказав (1826) на можливість поглинання світла в міжзоряному просторі.

На честь науковця названо (окрім комети) кратер на Місяці, астероїд 1002 Ольберс, ділянка на поверхні Вести.

Генріх Вільгельм Маттеус Ольберс помер 2 травня 1840 р. у Бремені.

Докладніше про Вільгельма Ольберса