Володимир Володимирович Тельнюк-Адамчук (1936—2003)
17 грудня 2003 р. помер доктор фізико-математичних наук, колишній директор Астрономічної обсерваторії Київського національного університету імені Тараса Шевченка (очолював її понад 13 років — з 1987 р. до 2001 р.), віце-президент Української астрономічної асоціації (1991—2001), член редколегії «Астрономічного календаря» (1985— 2003), а з 1995 р. — заступник відповідального редактора цього видання, заслужений працівник народної освіти України — Володимир Володимирович Тельнюк-Адамчук.
Народився він 28 жовтня 1936 р. в с. Іскровка (Якимівський район Запорізької області). Батько його, Тельнюк Володимир Якимович, був агроном (фахівець з оброблення культур каучуконосів), а мати вчителювала. У родині були ще старший брат Володимира, Станіслав, і сестри, Валентина й Людмила.
У 1953 р. Володимир з відзнакою закінчив середню школу і того ж року вступив до Київського політехнічного інституту на металургійний факультет, успішно закінчив його 1959 р. і, здобувши диплом інженера-металурга, став до роботи на Новокраматорському машинобудівному заводі (НКМЗ, м. Краматорськ Донецької області) — одному з найбільших машинобудівних заводів колишнього Радянського Союзу. Там, у фасонно-ливарному цеху, він послідовно обіймає посади технолога, майстра, старшого інженера. Варить сплави кольорових металів, сталь, чавун, а через два роки його призначають інженером Центральної заводської лабораторії (ЦЗЛ). У 1962 р. в п’ятому номері загальносоюзного журналу «Машиностроение» Володимир Володимирович опублікував свою першу наукову статтю «Аналіз роботи вагранки з водяним охолодженням» (у співавторстві з іншими працівниками лабораторії).
Ще в дитячі роки Володимир зацікавився астрономією, вивчав сузір’я, спостерігав планети, читав науково-популярну літературу. Під час навчання в інституті, захоплений роботами з освоєння космічного простору, які тоді щойно розпочиналися, він вирішує пов’язати своє майбутнє з астрономією. У 1959 р. Володимир Володимирович вступає на заочне відділення механіко-математичного факультету Київського університету. Відробивши на заводі три роки, як передбачав закон, В. В. Тельнюк-Адамчук переїжджає в Київ, де встановлює контакти з тодішнім директором університетської астрономічної обсерваторії проф. О. Ф. Богородським (1907—1984). Після докладної бесіди з ним В. В. Тельнка-Адамчука з вересня 1962 р. зараховують у штат астрометричного відділу обсерваторії.
Не припиняючи навчання в університеті, В. В. Тельнюк-Адамчук активно включається в наукову роботу обсерваторії. Він бере участь в обробці планових меридіанних спостережень, освоює методику й техніку спостережень на меридіанному крузі, проводить серію мікрометричних спостережень подвійних зір на астрографі обсерваторії і навіть приділяє час позиційним візуальним спостереженням штучних супутників Землі (ШСЗ), які в ті роки інтенсивно велися за міжнародними та загальносоюзними програмами. У 1965 р. він закінчив навчання і приступив до підготовки кандидатської дисертації. Для цього він розпочинає обробляти спостереження біляполярних зір і Поляріссими, які здобув за допомогою меридіанного круга протягом 1876—1894 рр. астроном-спостерігач Київської обсерваторії Василь (Вільгельм) Іванович Фабріціус (1845—1895). Цей ряд спостережень був опублікований у перших чотирьох томах Анналів обсерваторії, однак обробка його не була закінчена — не був складений каталог положень зір, що спостерігалися, і тому спостереження Фабріціуса ніхто не використовував і їх навіть не згадували в списках каталогів і спостережень. Володимир Володимирович ретельно перевірив увесь масив спостережень, зробив потрібні виправлення, підібрав опорні зорі та доповнив цей масив спостереженнями інших астрономів. У цій досить трудомісткій і копіткій роботі йому довелося звертатися до оригіналів спостережень Фабріціуса, які, на щастя, майже цілком збереглися в науковому архіві обсерваторії.
У 1969 р. робота була завершена, її результати були опубліковані в монографії «Зведений каталог координат і власних рухів 520 близьких до північного полюса зір у системі РК4», яка лягла в основу його кандидатської дисертації. У листопаді 1970 р. В. В. Тельнюк-Адамчук успішно захистив її на засіданні вченої ради Пулковської обсерваторії.
Починаючи з 1970 р., в Київській обсерваторії, з ініціативи її директора П. Р. Романчука, розгорнулися роботи, пов’язані з прогнозуванням сонячної активності. Для розгляду конкретних завдань цієї фундаментальної проблеми сонячно-земної фізики був створений спеціальний відділ, який 1972 р. очолив Володимир Володимирович. Він із захопленням узявся за дослідження в цій, тоді ще новій для нього, царині астрономії. Дослідження приваблювали вченого масштабністю завдань і тісним зв’язком їх з насущними потребами практики, відкривали перед ним широкий простір для застосування його великих знань у різних розділах математики, зокрема в математичній статистиці. Серед різноманітних проявів сонячної активності особливе місце належить сонячним спалахам — вони впливають на фізичні умови в міжпланетному та навколоземному космічному просторі, на магніто-, гідро-й атмосферу, верхні шари літосфери Землі, її біосферу. Саме з таких міркувань зусилля відділу були зосереджені на вивченні спалахової активності, при цьому на розробку методів прогнозування спалахів була звернута особлива увага.
Під час пошуку таких методів були проаналізовані за допомогою ЕОМ тисячі значень параметрів, які описують результати служби Сонця, дані магнітографічних спостережень і радіовимірювань, відомості про рентгенівське й ультрафіолетове випромінювання. Були застосовані десятки математичних методів: прості регресії, методи факторного аналізу й розпізнавання образів та ін. Ця досить трудомістка робота завершилася створенням методів, які дають змогу прогнозувати спалахові явища з різною завчасністю, до того ж частка прогнозів, що здійснюються, становила 75—80%. Була виконана і оцінка якості прогнозів спалахової активності, зроблених київськими вченими і складених в інших прогностичних центрах (Кримська астрофізична обсерваторія, Медонська астрономічна обсерваторія, Боулдерівський прогностичний центр США). Виявилося, що перші за якістю не поступаються перед другими — це можна розцінювати як безумовний успіх Київської обсерваторії. Над проблемами прогнозування Володимир Володимирович працював загалом 14 років.
У 1987 р. В. В. Тельнюк-Адамчук став директором Київської обсерваторії. Цей пост він покинув 2001 р., коли досяг граничного (установленого законом) віку для науковців, що перебувають на керівних адміністративних посадах. Але в штаті обсерваторії Володимир Володимирович усе ж таки зостався — відтоді як провідний науковий співробітник астрометричного відділу. Протягом 14 років щодня Володимир Володимирович як директор віддавав не одну годину з бюджету свого часу для забезпечення нормальної діяльності обсерваторії і двох її позаміських баз у селах Лісники та Пилиповичі. Треба було думати про підтримання в належному стані службових приміщень, спостережних станцій, павільйонів; про підтримання в робочому стані та модернізацію основних інструментів: АЗТ-14, АЗТ-8, телескопа служби Сонця АФР, 10-дюймового астрографа, горизонтального сонячного телескопа, метеорних патрулів; треба було забезпечувати безвідмовну роботу комп’ютерів, платити за комунальні послуги, дбати про зарплатню співробітників. Слід нагадати, що перші роки директорування В. В. Тельнюка-Адамчука припали на часи перебудови в колишньому Радянському Союзі, коли значно ускладнилося вирішення не тільки науково-організаційних, але й великої кількості господарчо-побутових питань.
Найсерйознішу увагу Володимир Володимирович приділяв перспективам розвитку обсерваторії. Існування обсерваторії як наукової установи, як бази для підготовки кадрів астрономів вимагало поновлення наявного парку інструментів, омолоджування колективу наукових співробітників. Вирішуючи ці проблеми, Володимир Володимирович намагався максимально використовувати потужні сучасні телескопи астрономічних установ як в Україні, так і в інших державах. Результати спостережень, здобутих за допомогою сучасних телескопів і космічних апаратів, давали змогу вченим обсерваторії брати участь у міжнародних астрономічних проектах, використовувати фінансові й технічні можливості Національного космічного агентства. У цих принципах віддзеркалилися нові віяння в плануванні та фінансуванні наукових досліджень. Послідовне додержування цих принципів дозволило обсерваторії підтримувати своє реноме однієї з провідних українських університетських обсерваторій.
Намагаючись розв’язати проблему омолодження кадрів, Володимир Володимирович домігся, щоб при обсерваторії була відкрита аспірантура. Він, аби компенсувати недостатнє фінансування, уклав, за підтримки керівництва університету, угоду про науково-технічне співробітництво з некомерційною організацією SІТА (Sосіеtе Іntеrnаtіоnаlе deTelecommunications Aeronautigues — Міжнародне товариство авіаційних телекомунікацій), що дало змогу придбати комп’ютери й інші прилади, відремонтувати ті, що були, оплатити комунальні послуги та ін.
На час директорування В. В. Тельнюка-Адамчука припала знаменна подія в житті обсерваторії — її 150-річчя. До цієї дати вдалося провести невідкладні ремонтні роботи, підготувати та видати ювілейний збірник, де йшлося про становлення та розвиток обсерваторії і був відзначений її внесок у науку та підготовку кадрів. У дні святкування ювілею відбулося відкриття музею в колишньому кабінеті проф. С. К. Всехсвятського. У музеї розмістилася експозиція унікальних документів, пов’язаних із діяльністю засновника обсерваторії проф. В. Ф. Федорова (1802—1855), а також професорів А. П. Шидловського, М. Ф. Хандрикова, В. І. Фабріціуса, С. Д. Чорного та ін. Ювілею обсерваторії було присвячене засідання вченої ради університету, де з доповіддю виступив Володимир Володимирович.
Наукова творчість В. В. Тельнюка-Адамчука характеризується широким спектром питань, що його цікавили. У переліку монографій, статей, коротких повідомлень, які належать йому, ми знаходимо і цикл робіт із прогнозування сонячних спалахів, і каталоги зоряних положень, і результати позиційних спостережень комет, планет, радіозір, полярних сяйв, сонячних затемнень, і міркування, що стосуються фізики Сонця й анізотропії Всесвіту, і пропозиції, пов’язані з проектами підготовки українського супутника, орієнтованого за Сонцем. Однак основним змістом наукової діяльності Володимира Володимировича з перших днів роботи його в Київській астрономічній обсерваторії було вирішування астрометричних завдань, і в першу чергу — завдань фундаментальної астрометрії.
Обставини життя Володимира Володимировича складалися так, що він мусив відволікатися від занять наукою для виконання адміністративних обов’язків. Проте саме в ці роки йому вдалося здобути вагомі наукові результати і саме у фундаментальній астрометрії. Дійсно, протягом 1971—2001 рр. він брав участь у спостереженнях на меридіанному крузі обсерваторії і був одним з найактивніших, найрезультативніших спостерігачів у таких міжнародних програмах, як «Яскраві зорі» (Вrіght Stаrs — ВS), «Міжнародні опорні зорі» (Іntеrnаtiоnаl Reference Stars — IRS), «Опорні радіозорі» (Radio Reference Stars — RRS2). Роботи за цими програмами завершилися створенням трьох каталогів: Зведеного каталогу положень і власних рухів 5115 зір (Compiled Catalogue of Positions and Proper Motions of 5115 Bright Stars for Epoch and Equinox J2000.0); Каталогу положень 6600 зір ІRS; Каталогу положень 2000 зір RRS2.
Паралельно В. В. Тельнюк-Адамчук переробляв свій каталог «Положення і власні рухи 520 навколополюсних зір». Ще в процесі побудування каталогу та проведення досліджень Володимир Володимирович знайшов істотні відхилення в положеннях і власних рухах зір нового на той час каталогу АGК3 у його полярній зоні, що стало мотивом для перероблення каталогу. Учений звільнив каталог від помилок і перевів його на систему FК5, тобто на епоху та рівнодення J2000.0, а це дало змогу підтвердити припущення про існування пробілів у полярній зоні. У середині 90-х років В. В. Тельнюк-Адамчук спільно з О. А. Молотаєм і американським астрономом Таффом (L. G. Таff) повернулися до цієї проблеми: вони розширили до 10° зону навколо полюса, залучили нові спостережені дані, у тому числі здобуті за допомогою Карлсберзького меридіанного круга (САМС) і космічного апарата НІРРАRCOS. Результатами цієї роботи став каталог положень і власних рухів 4272 навколополюсних зір зі схиленнями δ ≥ 80° (Compiled Catalogue of Positions and Proper Motions of 4272 Stars north of δ = 80°) і висновок, що викривлення координатної сітки в полярній зоні має місце для всіх сучасних каталогів, які базуються на наземних спостереженнях.
У 70-ті роки минулого сторіччя розвиток радіоастрометрії поставив перед класичною астрометрією низку проблем, серед них одне з перших місць займала проблема, як визначати точні положення слабких радіоджерел (16—18m) у фундаментальній оптичній системі координат. Учені дійшли висновку, що треба визначати орієнтацію цієї системи відносно радіоінтерферометричної системи (VLBI). В. В. Тельнюк-Адамчук, за участю співробітників Інституту прикладної астрономії Російської академії наук, запропонував особливу програму КОНФОР (СОNnесtіоn of Frаmеs іn Орtісs аnd Rаdіо). Мета програми — створити основу для визначення координат радіоджерел, спираючись на концепцію системи опорних зір на пластинках із зображеннями радіоджерел.
Була виконана величезна робота: складено списки опорних зір, залучено багато обсерваторій для фотографування, підготовлено бази даних оптичних і VLBI-спостережень радіозір, позагалактичних радіоджерел, були визначені кути взаємної орієнтації VLBI- і FК5-систем координат на небі. Ці визначення на той час були одними з перших та досить надійних і широко цитувалися у світовій астрономічній літературі.
Трохи осторонь від загального напрямку наукових устремлінь Володимира Володимировича лежить його робота, за участю А. В. Манджоса, присвячена проблемі анізотропії Всесвіту. Учені підійшли до цього дослідження, вивчаючи анізотропію в орієнтації галактик, їхніх скупчень у просторі. Були проведені громіздкі обчислення; висновки з роботи, як заявляли автори, часто були невтішними, але учені дійшли думки, що анізотропія все ж проявляється, принаймні в обмежених масштабах Всесвіту.
Володимир Володимирович усе життя астронома-професіонала дотримувався принципу: «Той не астроном, хто не любить і не вміє спостерігати». Він завжди був готовий приєднатись до спостережень унікальних астрономічних явищ або стати одним з учасників програм для вирішення важливих наукових завдань. Так, коли на спеціальних нарадах в Інституті теоретичної астрономії АН СРСР (1966 р.), у Пулковській обсерваторії (1968 р.) пролунали заклики розгорнути систематичні позиційні спостереження великих планет та їхніх супутників, Володимир Володимирович розпочав такі спостереження в Астрономічній обсерваторії Київського університету. Візуальні спостереження Сатурна, Урана, Нептуна були виконані на меридіанному крузі обсерваторії (D = 122 мм, F = 1480 мм), а фотографічні — на астрографі (D = 200 мм, F = 4300 мм). За допомогою астрографа були проведені також спостереження Марса і його супутників. Спостереження здійснено в опозиціях 1969, 1971, 1973, 1986—1988 рр., а згодом пощастило сфотографувати і Плутон.
Коли в 1983—1987 рр. у колишньому Радянському Союзі астрономи готувалися спостерігати комету Галлея (програма СОПРОГ), Володимир Володимирович, звичайно, не міг залишитися осторонь від таких досліджень. Він активно приступив до спостережень, оскільки вже мав такий досвід — 1974 р. успішно спостерігав яскраву комету Когоутека 1937f.
Одним з основних пунктів у його особистому перспективному плані були спостереження повних сонячних затемнень. Учений брав активну участь у спостереженнях цих явищ на Чукотці (1971, 1990 рр.), у Мексиці (1991 р.), Румунії (1999 р.). Слід зазначити, що спостереження в Мексиці та Румунії були виконані на краю смуги повної фази. За результатами спостережень такого роду можна визначати радіус Сонця. Останнім часом інтерес до цієї проблеми пожвавився у зв’язку з теоретичними і спостережними роботами стосовно вивчення осциляцій Сонця, дефіциту сонячних нейтрино та ін.
В. В. Тельнюк-Адамчук — автор 180 статей і декількох книг, написаних у співавторстві з колегами. За роботу з яскравих зір його нагороджено премією АН України ім. М. П. Барабашова. У 1992 р. Володимир Володимирович захистив на засіданні Спеціалізованої вченої ради (ГАО НАН України, Київ) докторську дисертацію «Зведені каталоги навколополюсних та яскравих зір і зв’язок радіоінтерферометричної та оптичної систем відліку».
Результати його спостережень, роботи в галузі фундаментальної астрометрії, прогнозування сонячної активності й ін. здобули широке визнання — він був обраний членом Міжнародної астрономічної спілки (МАС) і членом комісії №8 МАС. Як член МАС брав участь в асамблеях у Кіото (Японія, 1997 р.), Манчестері (Велика Британія, 2002 р.). Учений виконував обов’язки представника України у фінансовому комітеті XXII Генеральної асамблеї МАС і національного представника в роботі XXIII Генеральної асамблеї МАС.
Володимир Володимирович був членом Спеціалізованої ради із захисту докторських дисертацій в ГАО НАН України.
Важлива роль у розвитку науки та культури, у пропаганді природничо-наукових знань завжди належала діяльності астрономічних громадських організацій. Такою організацією на території колишнього Радянського Союзу було Всесоюзне астрономо-геодезичне товариство (ВАГТ) при Академії наук СРСР. Відділення такого товариства діяло й в Україні. Воно припинило своє існування після розпаду Союзу. Місія відродження організації, котра сприяла би розвиткові досліджень у галузі астрономії, виготовленню астрономічних інструментів, підтриманню контактів між астрономічними установами України й інших держав, організовувала би широку популяризацію досягнень астрономії, залучала й об’єднувала б аматорів астрономії, лягла на плечі академіка НАН України Я. С. Яцківа й була реалізована як Українська астрономічна асоціація (УАА). В. В. Тельнюк-Адамчук був беззмінним її віце-президентом протягом 1991—2001 рр.
Наукову, педагогічну, суспільну діяльність Володимира Володимировича високо оцінено державними нагородами: медалями «За доблесну працю в ознаменування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна», «У пам’ять 1500-річчя Києва», «Ветеран праці», бронзовою медаллю «За досягнення успіхів у розвитку народного господарства СРСР». 15 вересня 1999 р. Президент України за багаторічну плідну наукову й педагогічну діяльність присвоїв ученому почесне звання «Заслужений працівник народної освіти України».
Усі, хто зустрічався, працював з Володимиром Володимировичем, одностайно відзначають його величезну працьовитість, прекрасну професійну підготовку, любов до неба, уміння швидко вникати в суть проблеми, знаходити оптимальний шлях її рішення. Він був здатний виважено і спокійно обговорювати гострі наукові та виробничі питання, був наполегливий у виконанні прийнятих рішень. У колективі Володимира Володимировича поважали, довіряли йому, його неодноразово обирали до складу партбюро, головою профорганізації обсерваторії. Він був відкритою людиною, з ним завжди можна було обговорювати будь-які животрепетні питання.
Володимир Володимирович у спілкуванні справляв враження зібраної, організованої, життєрадісної людини, умів бути «душею товариства»: міг розповісти гарний анекдот, яких він знав безліч, на вечорах часто брав гітару, приєднувався до тих, хто співав. Він був залюблений у музику. Також Володимир Володимирович добре грав у шахи, плавав, веслував на байдарці, був гарним велосипедистом, лижником, затятим, невтомним туристом.
В. В. Тельнюк-Адамчук втілював у собі найкращі риси українського інтелігента: глибоке знання історії України, літератури, мистецтва, любов до рідної мови. Володимир Володимирович піклувався про чистоту української мови, особливо щодо наукової термінології. Він доклав багато часу та сил, працюючи в колективі, який створив чудовий академічний російсько-український термінологічний словник. Спільно з І. А. Климишиним він видав «Шкільний астрономічний довідник», так потрібний викладачам, школярам, студентам, лекторам — популяризаторам астрономічних знань.
Передчасна смерть Володимира Володимировича, одного з провідних наукових співробітників обсерваторії, — тяжка втрата для науки. Він пішов із життя, сповнений надій, задумів, планів. Ім’я його займе гідне місце в історії астрономії, а в космічному просторі вічно існуватиме мала планета (7633) Володимир, названа на честь В. В. Тельнюка-Адамчука.
О. К. Осипов
Джерело: Астрономічний календар 2005
