Науково-популярні статті з різних галузей астрономії

Реформа календаря. Чи потрібна вона?

О. К. Король

доктор фізико-математичних наук

Головна астрономічна обсерваторія НАН України

Майже 400 років людство користується григоріанським календарем, або так званим новим стилем. Проект цього календаря, розроблений італійським ученим Луїджі Ліліо (1520—1576), схвалив римський папа Григорій XIII. У лютому місяці 1582 р. він наказав день після 4 жовтня (четвер) вважати не 5, а 15 жовтня (п’ятниця). Цим виправлялися похибки юліанського календаря, або старого стилю, яким доти користувалися протягом багатьох віків.

У юліанському календарі кожен четвертий рік був високосний, середня тривалість року становила 365,25 доби, а тривалість справжнього року, так званого тропічного, зумовлена рухом Землі навколо Сонця, була менша на 11 хв 14 сек. Ця невелика різниця, нагромаджуючись, призводила за 128 років до розходження календарного року зі справжнім на цілу добу. Поступово розходження зростало і помітно зміщувало весняні релігійні свята з належних їм місць, пов’язаних з розташуванням Сонця і Місяця на небесній сфері. Це викликало занепокоєння керівників католицької церкви. Ось чим зумовлена турбота папи Григорія XIII про виправлення календаря.

Щоб надалі уникнути подібних виправлень, було домовлено протягом кожних 400 років робити замість 100 високосних тільки 97, себто три роки, які раніше були б високосні, ставали простими. Такими роками обрали столітні роки, позначення яких закінчується двома нулями, а число сотень не ділиться на 4 без залишку.

У такий спосіб середня похибка одного календарного року знижувалась до 24,5 сек (через несталість тропічного року вона збільшуеться з кожним століттям на 0,5 сек), а розходження між календарним та істинним роком досягне однієї доби більше ніж через три тисячі років, що не має практичного значення.

Отож свого часу релігійні інтереси зумовили прогресивний акт — удосконалення календарної системи.

У країнах, де панувала католицька релігія, реформу календаря здійснено того ж таки 1582 р. Багато країн довго не приставало до цієї реформи, а деякі, незважаючи на її доцільність, зовсім не прийняли її, зокрема і уряд царської Росії. Лише за Радянської влади, 25 січня 1918 р., було оголошено декрет, за яким після 31 січня наставало не 1, а 14 лютого, бо похибка старого стилю на той час становила вже 13 діб.

З метою підвищити середню точність календарного року пропонувались і інші системи рахунку високосних років, де похибка на одну добу нагромаджувалася б лише через десятки або й сотні тисяч років. Зрозуміло, що таке підвищення точності календарного року зовсім не актуальна проблема. Набагато більше уваги надавалося внутрішній структурі календаря.

Критикуються ось які вади григоріанського календаря: неоднакова тривалість місяців (від 28 до 31 дня) та нерівномірне чергування їх у році; неоднакова тривалість кварталів (від 90 до 92 днів) і півріч (перше півріччя завжди коротше другого); роки й місяці починаються кожного року з інших днів тижня, числа місяців не мають постійних днів тижня; кількість робочих днів у місяцях різна. Піддаються критиці також назви місяців і днів тижня, прийнятий початок ери.

При цьому посилаються на незручність користування календарем, ускладнення в роботі планових, фінансових і статистичних органів. Висувають ще й такий аргумент: щороку доводиться друкувати мільйонними тиражами нові календарі, а можна було б, мовляв, багато років користуватись одним примірником календаря.

Критика ця не безпредметна. Висуваються проекти нових, сталих календарів. Таких проектів є вже сотні. У деяких країнах існують товариства, що об’єднують прихильників нової рішучої реформи календаря. Цей рух досяг і урядових організацій. Існував відповідний комітет у Лізі Націй, займається цим питанням також Економічна і Соціальна Рада ООН, до складу якої на правах неурядової організації входить Міжнародна асоціація всесвітнього календаря.

У 1953 р. уряд Індії подав до ООН меморандум про всесвітню реформу календаря. Це питання обговорювалося на 18-й (1954 р.) і 21-й (1956 р.) сесіях Економічної і Соціальної Ради ООН, які розглянули кілька проектів календарів. Було вирішено рекомендувати державам проект, схвалений ще 1937 р. Радою Ліги Націй, — 12-місячний календар, що складається з чотирьох однакових кварталів, кожен квартал має 13 тижнів або 91 день, всього в календарі364 дні. Дні 365-й у простому і 366-й у високосному роках не мають ні числа ні дня тижня. Перший вміщується після 30 грудня як святковий День Миру і Дружби народів, а другий — після 30 червня, як День високосного року.

Проект всесвітнього календаря

Ці «пусті» дні — без числа і дня тижня — неодмінно наявні у всіх проектах календарів, що прагнуть досягти сталості. На таку необхідність вказав ще 1838 р. італієць Марко Мастрофіні, якому й належить принципова структура, покладена в основу проекту всесвітнього календаря.

Таку саму структуру календаря запропонував 1888 р. французький астроном Гюстав Армелін з тією лиш відміною, що «пустий» день мав назву «Перший день нового року» і містився перед 1 січня.

Цікаво, що подібним календарем уже користувалися понад дві тисячі років тому. Коли були знайдені і прочитані рукописи Кумранської общини, виявилось, що там вживався календар з 364 днів, який починався в середу, а місяці з 31 днем були останніми в кварталах. Отже, ідея такого календаря не нова.

Рекомендований Економічною і Соціальною Радою ООН проект підтримали Радянський Союз, Індія, Франція та інші держави, але деякі країни відхилили його з релігійних міркувань. Справа в тім, що після першого «пустого» дня порушиться неперервність чергування днів тижня, і релігійні свята, які мусять відзначатися в певні дні, припадатимуть зовсім на інші, а то вже гріх!

За сучасного правового становища релігійних організацій у деяких країнах та дотримання широкими верствами населення релігійних правил на такі обставини доводиться зважати. Отже, справа з реформою календаря зайшла в глухий кут. Не може вивести з нього і проект-мінімум сталого всесвітнього календаря, що йогозапропонував І967 р. Микола Володомонов. За його проектом, у теперішньому календарі робиться лише одна зміна: замість 31 грудня утворюється день без назви, який позначається «0 січня». Усі останні місяці залишаються без змін, кожен рік починається з понеділка. Радикальніші зміни передбачається здійснити в майбутньому. Ця половинчастість проекту, на нашу думку, робить його неприйнятним, тим більше, що в ньому наявні ті самі «пусті» дні, через які відхилено проект всесвітнього календаря.

Отже, можна зробити висновок, що для здійснення реформи календаря немає відповідних соціальних передумов (у міжнародному масштабі), людство ще не готове до такої справи. Але не тільки в цьому причина. Діючий календар не такий уже поганий, не такий уже й незручний, яким його намагаються зобразити. Якби його вади були дуже серйозні, то уряди зацікавлених країн рішучіше б вирішували питання реформи.

Розглянемо критично зауваження на адресу григоріанського календаря. Найсерйозніші серед них: неоднакова тривалість місяців і кварталів, коливання кількості робочих днів у них, ускладнення в плануванні і підсумовуванні наслідків виробничої діяльності.

Тут можна зробити чотири заперечення. По-перше, який би рівномірний календар не було прийнято, щорічні національні свята (у кожній країні свої) порушать рівномірність, кількість робочих днів знову буде неоднаковою, до того ж у кожній країні по-різному. По-друге, різні види виробничої діяльності мають різну внутрішню періодичність, не пов’язану з частками календаря (металургія, енергетика, водо- і газопостачання, торгівля, сільське господарство, транспорт). У кожній галузі існують свої особливості керування, для яких розміщення неробочих днів має другорядне значення. Головну роль тут грають інші причини, наприклад господарські зв’язки з різними організаціями або погодні умови. Зокрема, нарахування зарплати залежить не стільки від кількості робочих днів, скільки від кількості і якості виробленої продукції.

По-третє, прив’язування планування і підсумовування результатів до перших чисел місяців залежить від людини, календар тут не винен. Якщо господарством зручніше керувати, розподіляючи виробничий процес на однакові проміжки робочих днів, то слід календарний рік розбити (з урахуванням свят) на рівні частки. Те що такі періоди не збігатимуться з першими числами місяців — «незручність» уже психологічного характеру, а не календарного.

Четверте заперечення: уже тепер у керуванні господарством використовуються електронні машини. У майбутньому (а це треба особливо мати на увазі при розробленні всякої реформи) автоматичні системи управління набуватимуть широкого і глибшого застосування. Для них незручності календаря не матимуть ніякого значення.

Нарікають на те, що числа місяців не мають постійних днів тижня. Але ж це як кому до вподоби! Якщо день народження все життя припадатиме на один день тижня — це нудно і не завжди зручно.

Зауваження про марнотратство при друкуванні календарів непродумане. Календар — річ побутового вжитку, він зношується, потребує заміни. На календарях робимо записи, пов’язані з нашою поточною діяльністю. Календарі мають у собі різну інформацію, яка з року в рік може змінюватись, наприклад моменти різних астрономічних явищ (схід та захід Сонця і Місяця, затемнення), отже, щороку треба мати новий календар. Врешті оновлення самого календаря є хоча й невеликою, але приємною часткою новорічного свята.

Таким чином, заміна григоріанського календаря іншим не дасть того ефекту, на який розраховують прихильники реформи. Недарма, коли 1930 р. в США поширили анкету, щоб з’ясувати думку населення про реформу календаря, велика група громадян висловилась проти всяких змін у календарі.

У Радянському Союзі, наскільки нам відомо, було два критичні виступи щодо календарної реформи.

У 1925 р. радянський учений Н. Ідельсон видрукував книжку «Історія календаря» (друге видання 1975 р. в збірнику «Этюды по истории небесной механики»). Аналізуючи систему григоріанського календаря, Н. Ідельсон пише: «...практично та особливо з огляду на простоту високоса ця система близька до довершеності. З цієї причини всі проекти зміни діючого календаря, а їх на Заході чимало, видаються приреченими на невдачу». Інженер з Тбілісі Варлам Каландадзе в науково-популярному журналі Академії наук Грузинської РСР «Мецніереба да техніка» (1973, № 1) також висловився про недоцільність запровадження всесвітнього календаря та про непорушність структури григоріанського календаря. Автор цих рядків цілком поділяє таку думку.

На закінчення роздумів проти реформи календаря можна висловити ще такі два докази. Перший: теперішній календар з усіма його особливостями є жива (в розумінні повсякденного спілкування з ним мільярдів людей) суспільно-історична пам’ятка і не варто випроваджувати її до музейного запасника. Другий (жартівливий): якщо реформу буде здійснено, то куди подінуться та що робитимуть сотні великих і малих організацій і тисячі людей, які тепер енергійно займаються обстоюванням реформи та створенням все нових проектів?

Джерело: Короткий астрономічний календар 1977, с. 145—149.