Київська астрономічна обсерваторія

Київську астро­номічну обсерваторію при університеті засновано в лютому 1845 р. — це один з найстаріших астро­номічних закладів України. Її фундатор та перший директор — учень знаменитого російського вченого В.Я. Струве, професор астрономії Київського університету (а в 1843—1847 рр. — його ректор) В.Ф. Федоров (1802—1855).

Створення астрономічного закладу було передбачено ще почат­ковим планом будівництва університету. Проте у перші роки існуван­ня останнього (Київський університет відкрито 1834 р.) питання про організацію обсерваторії ще не було вирішеним. Плани її будів­ництва тільки розроблялись, причому — до 1838 р.— майже без участі астрономів. Прискоренню організації обсерваторії значно сприяла наполегливість Федорова. Невдовзі після прибуття до Києва (1838 р.) він звертається до Ради університету з детальним переліком вимог щодо розміщення цього закладу, його архітектури, придбання необхідних інструментів. Пройшовши добру школу практичної астрономії у Струве, будучи досвідченим спеціалістом Федоров зумів переконливо аргументувати свої пропозиції щодо організації майбутньої обсерваторії. Рада університету визнала їх за доцільні та розпочала клопотання щодо виділення адміністрацією необхідних засобів для обладнання цього закладу, воднораз дору­чивши Федорову вибрати місце для будівництва. Проект обсерваторії розробляв відомий архітектор В. Беретті (теж не без участі Федорова, який щоразу вказував на помічені ним в кресленнях ті чи інші вади).

Ще задовго до початку будівництва обсерваторії було зроблене перші практичні кроки для її обладнання. В 1839—1840 рр. Струве (на прохання Федорова) замовив декілька інструментів у Мюнхені та Петербурзі, а 1841 р. Федоров привіз їх до Києва. Що ж стосується самого будівництва, то воно тривало значно довше проти на­мічених двох років. Посаду астронома-спостерігача у новозбудованій обсерваторії за пропозицією Федорова зайняв колишній його сту­дент К.С. Полухтович, який і проводив там перші спостереження. Після смерті Полухтовича (1852 р.) астрономом-спостерігачем став інший учень Федорова — В.К. Пилипенко. Та як виявилось, основні інструменти були встановлені не досить точно, що позначилося на якості проведених робіт. Перебудова недавно створеного закладу, необхідність якої стала очевидною, проводилась під керівництвом А.П. Шидловського (він очолив обсерваторію 1856 р.) і завершилась тільки 1862 р.

Загалом, у перші десятиліття після заснування обсерваторія мала багато істотних хиб; вона не могла бути доброю базою для на­вчальних і особливо для наукових цілей. Проводити у ній якісні наукові роботи стало можливим тільки після виправлення допущених під час побудови помилок, поліпшення монтування інструментів та посилення наукового управління. Напрями наукової роботи обсерва­торії визначились досить чітко тільки в 70-х роках XIX ст., коли її очолив молодий, але вже відомий вчений М.В. Хандриков (1837— 1915). Саме він започаткував систематичні роботи з фундаментальної астрометрії. Під його керівництвом в обсерваторії встановлено мери­діанний круг фірми Репсольда (1872 р.), що дало змогу проводити довгі ряди високоточних спостережень зір. Відтоді в обсерваторії розгортаються роботи в галузі позиційної астрономії. Крім цього, розвиваються і дослідження, зв’язані з методикою визначення орбіт небесних тіл. Відзначимо, що в цей період в обсерваторії працюва­ли такі висококваліфіковані спеціалісти, як В.І. Фабриціус (1845— 1895), Р.Ф. Фогель (1859—1920), М.П. Диченко (1863—1932).

Таким чином, на кінець XIX ст. Київська обсерваторія мала достатньо як на той час обладнання, багату астрономічну бібліотеку та досить чітко визначені напрями наукової роботи. Згодом вона стала відомою завдяки дослідженням у галузі меридіанної астроно­мії, спостереженням комет, покриттів зір Місяцем; важливими були і теоретичні роботи, зв’язані з вивченням методів обчислення ор­біт. У цих напрямах дослідження проводились і пізніше, коли обсе­рваторію очолював Фогель, хоча в цей період інтенсивність наукової роботи відчутно знизилась. Цілком нові для обсерваторії напрями досліджень виникли там у 20-х роках XX ст. С.Д. Чорний (1874—1956), що тоді очолював її, організував регулярні спостереження сонячних плям та факелів.

Та глибокий перелом в основних напрямах наукової діяльності обсерваторії відноситься до початку 40-х років XX ст. — коли її очолив С.К. Всехсвятський. Новий директор — астрофізик за спеціальністю — не минаючи увагою проблеми астро­метрії, намагався розвивати і астрофізичну тематику. В обсерваторії розпочались дослідження активності Сонця, вивчення фізики малих тіл Сонячної системи. Ці роботи, а також і деякі інші, не припи­нялись і під час війни — спочатку вони продовжувалися в Свердловську (тепер Єкатеринбург), куди вивезли частину обладнання, а потім — знову в Києві.

Після війни багато уваги приділялось рекон­струкції та вдосконаленню інструментів, а потім продовжувались до­слідження в галузі астрометрії, всілякі статистичні дослідження сонячної активності, вивчення сонячно-земних зв’язків, руху та фізичних властивостей малих планет і комет, розроблялися деякі питання загальної теорії відносності. Водночас успішно проводи­лись роботи в галузі метеорної астрономії, значна увага приділялася спостереженням штучних небесних тіл (1957 р. була організована станція спостережень штучних супутників Землі, ШСЗ). Варто згадати дослідження фігури Місяця, започатковані А.О. Яковкіним, численні роботи в галузі ко­метної астрономії, якими керував С.К. Всехсвятський, вивчення ре­лятивістських ефектів з участю О.Ф. Богородського.

До початку 70-х років XX ст. астрометрія, фізика Сонця, мете­орна астрономія та служба ШСЗ визначали основний зміст наукової роботи обсерваторії. Відповідно до цього там було три відділи: ас­трометрії, фізики Сонця та метеорної астрономії. Та згодом тематика досліджень розширилась: створено відділи сонячної активності, довготермінових прогнозів сонячної активності та фізики сонячних спалахів. Серед досягнень співробітників обсерваторії варто згадати створений за даними фотографічних спостережень метеорів ка­талог яскравих метеорів (він використовується при вивченні про­блем руйнування тіл, що рухаються в атмосферах планет з великими швидкостями), каталоги яскравих та слабких зір, розвиток деяких аспектів космогонічної моделі Метагалактики, вивчення впливу кос­мологічного гравітаційного поля на острівні системи.

Джерело інформації: Свачій Л.М., Короткий астрономічний календар, 1995, С. 180—182

Історію розвитку астрономії в Києві від архаїчних часів до сьогоденняна основі численних публікацій, Інтернет-видань та архівних матеріалів досліджено в хронологічному порядку в книзі Л.В. Казанцевої та В.С. Кислюка «Київське вікно у Всесвіт» (К. : Наш час, 2006. — 183 с. — Сер. «Невідома Україна»). Вона розрахована на старшокласників, студентів та викладачів навчальних закладів, слухачів курсів підвищення кваліфікації, а також для вчених та всіх, хто цікавиться історією європейської та вітчизняної науки.