Історія розвитку астрономії у світі

Історія світової астрономії така обширна, що її дуже важко викласти в кількох абзацах. Тому наведений нижче текст варто сприймати лише як найпростіший орієнтир до ціє важливої й цікавої теми.

Астрономію вважають якщо не першою, то однією з найперших наук, які людство почало практикувати на світанку свого існування. Оскільки це відбулося за сивої давнини, то витоки астрономії губляться в імлі давно минулих тисячоліть. Тоді ще не було писемності, а тому свідчення про зацікавленість давніх людей зоряним небом збереглися тільки у вигляді міфів (легенд, казок), а також наскельних малюнків (як у печері Альтаміра, що в Іспанії) або зарубок на каменях чи кістках тварин. Наприклад, зображення на бивні мамонта, де зафіксовано фази Місяця (знахідка з Гінцівської пізньопалеолітичної стоянки Лубенського району Полтавської області). Вік стоянки оцінюють приблизно у 13 тис. років до н.е.

Можемо припускати, що прості астрономічні знання мали майже всі племена, які в доісторичні часи мешкали в різних куточках планети: в Африці, обох Америках, Євразії й Австралії.

Давні єгиптяни за три тисячі років до нашої ери мали календар, створений на підставі астрономічних спостережень, а також використовували сонячні й водяні годинники.

Перші письмові свідчення про астрономічні спостереження містять шумерські глиняні таблички, вік яких оцінюють у 3500 тис. років. На них записані назви сузір’їв, тобто груп зір, які шумери виділяли на зоряному небі. Також є свідчення про те, що цей народ поділяв рік на чотири сезони, використовував у побуті місячний календар, ототожнював Вечірню й Ранкову зорю з планетою Венера. Зміщення Сонця на небосхилі на величину його диска вавилонські жерці вважали «кроком Сонця» і встановили, що упродовж року воно робить 360 таких «кроків». Відтоді будь-яке коло містить 360 градусів, а одна година — 60 хвилин.

Регулярні астрономічні спостереження виконували в Стародавньому Китаї — літописи зберігають свідчення про спостереження комет, затемнень Сонця і Місяця, спалахів зір. Це дозволило китайським астрономам ще за 2000 р. до н.е. передбачати сонячні та місячні затемнення. У ХІІ ст. до н.е. в Китаї було збудовано астрономічну обсерваторію, залишки якої збереглися до наших днів.

Подальший розвиток астрономія отримала в античній Греції. Відомий філософ Аристотель знайшов докази кулястості Землі на підставі місячних затемнень, Ератосфен визначив кут нахилу земної осі до площини екліптики й розміри Землі, а Гіппарх запровадив поділ зір за їхнім блиском на шість зоряних величин. Найбільше досягнення астрономії Стародавньої Греції — створена Птолемеєм у 135 р. нашої ери геоцентрична система світу.

Своєрідну й самобутню астрономічну культури мали корінні народи американського континенту — майя, інки, ацтеки. Календар, розроблений у давнину народом майя, дивує своєю високою точністю. Водночас кам’яний календар ацтеків (Сонячний камінь масою 25 т і поперечником понад 3,5 м), що вражає своїми розмірами, є свідченням високого рівня астрономічних знань стародавніх мешканців Мексики.

У VIII ст. н.е. астрономія зазнала подальшого розвитку в арабському світі (813 р. в Багдаді було засновано астрономічну школу, виконано переклад твору Птолемея «Альмагест» арабською). Тоді розпочали споруджувати астрономічні обсерваторії, виконувати спостереження з метою уточнення календаря, визначення положення зір на небесній сфері. Найвищого розквіту арабська астрономія досягла у XV ст. в Самарканді, де Улугбек у 1421 р. збудував обсерваторію і на підставі спостережень уклав разом із співробітниками «Зідж Гурагані» — каталог положень 1018 зірі таблиці рухів планет.

Наприкінці ХІ ст. астрономічні знання з арабського світу проникають у Європу. Окрім цього, європейці знайомляться з античними астрономічними уявленнями через переклади латинською творів мислителів Стародавньої Греції. Небаченого раніше розквіту астрономія зазнає в епоху Відродження (ХIV—ХVI ст.). Микола Коперник створює (1543 р.) геліоцентричну систему світу, Ґалілео Ґалілей 1609 р. розпочинає телескопічні спостереження небесних світил, Йоганн Кеплер у 1609—1618 рр. відкриває три закони руху планет, що знайшли поясненні й узагальнення в законі всесвітнього тяжіння, відкритого 1684 р. Ісааком Ньютоном.

Вільям Гершель 1781 р. відкрив планету Уран і не лише розширив межі Сонячної системи, але й спонукав до пошуку нових, ще невідомих, планет. В. Гершель розпочав вивчення нашої зоряної системи (Галактики), започаткувавши новий розділ астрономії — зоряну астрономію.

Наприкінці 30-х років ХІІХ ст. вдалося виміряти перші зоряні паралакси (Фрідріх Бессель, Василь Струве  і Томас Гендерсон) і за ними виміряти відстані до зір. Вони, як і здогадувалися вже на той час астрономи, виявилися різними — стародавнє припущення про сферу нерухомих зір відтоді стало лише фактом історії астрономії.

Після винаходу в середині XIX ст. фотографії та, головно, відкриття спектрального аналізу, виникла астрофізика — новий розділ астрономії, який відкрив можливість вивчення фізичних і хімічних властивостей небесних тіл.

У 20-х роках минулого століття, після того як Е. Габбл знайшов докази існування за межами Молочного Шляху велетенських зоряних систем (галактик), зародилась позагалактична астрономія. А теоретичні праці А. Айнштайна, О. Фрідмана та Ж. Леметра заклали основи сучасної космології. Тоді ж було з’ясовано зі спостережень, що наш Всесвіт не стаціонарний, а перебуває у стані розширення.

З 40-х рр. XX ст., коли астрономи стали реєструвати радіовипромінювання від небесних світил, розпочинає свою історію радіоастрономія.

Після запуску 4 жовтня 1957 р. першого штучного супутника Землі в астрономії почалася якісно нова епоха — вона стала всехвильовою наукою. Завдяки космонавтиці з’явилася можливість реєструвати випромінювання небесних тіл, що не проникає крізь атмосферу Землі. Окрім цього, космічні зонди дозволили виконувати експериментальні дослідження в атмосферах і на поверхнях тіл Сонячної системи. Таким чином в астрономії, споконвіку спостережній науці, стали виконувати й експериментальні дослідження.

Особливе значення для астрономії мала поява комп’ютерної техніки, а відтак і комп’ютерної обробки даних. Нині це дозволяє виконувати моделювання складних, довготривалих астрономічних явищ і процесів, які спостерігати дуже важко, або взагалі неможливо.

Наприкінці ХХ ст. зі спостережень було встановлено (Б. Смідт, А. Райс, С. Перлмуттер), що розширення нашого Всесвіту відбувається з прискоренням. На думку багатьох астрономів причиною цього є темна енергія — досі таємнича субстанція, яку намагаються пояснити не лише з огляду на теорію, але і знайти її прояви у Всесвіті зі спостережень.

Як бачимо, розвиток астрономії безупинний. Уже й ХХІ ст. записало в її історію важливі здобутки. Про них ви знайдете інформацію як на сторінках Українського астрономічного порталу, так і в інших джерелах, на які він указує.

 Хронологія астрономії

(у вигляді таблиці подано короткі відомості про факти з історії розвитку астрономії у світі)

Джерела інформації з теми «Історія розвитку астрономії у світі»

Книжки

Климишин І. А. Історія астрономії. 2-ге, виправлене видання. — Івано-Франківськ: «Гостинець», 2006. — 652 с.

Огляд розвитку уявлень про навколишній Всесвіт та збагачення й удосконалення методів його дослідження з найдавніших часів до середини 90-х років XX ст.

Рецензенти:

директор АО КДУ профессор Тельнюк-Адамчук В. В.

ст. науковий співробітник ГАО НАН України Корсунь А. О.

За редакційної участі М. Я. Орлова.

Селешников С. І. Астрономія і космонавтика. Короткий хронологічний довідник. — К. : Наукова думка, 1968. — 304 с. (Відповідальний редакторканд. фіз.-мат. наук І.Г. Колчинський)

Хоча ця книжка побачила світ вже дуже давно, але викладена в ній інформація не застаріла, адже вона стосується хронології астрономії і космонавтики. Хто й коли зробив те чи інше наукове відкриття в галузі астрономії? Коли створено потужні телескопи? Де й коли були побудовані найбільші обсерваторії? Коли було здійснено найважливіші запуски супутників, ракет, міжпланетних космічних кораблів? На ці питання є відповіді в книжці С.І. Селешникова.

Сайти й окремі веб-сторінки

Астапович І.А. Короткий нарис розвитку науки про Космос. (З книги «Астрономія. Посібник для вчителів». За загальною редакцією проф. Ш.Г. Горделадзе. В-во «Радянська школа». Київ. 1972, 376 с.).

Portal to the Heritage of Astronomy — веб-портал з питань астрономічних пам’яток, що належать до всесвітньої спадщини.

Historical Astronomy Division the American Astronomical Society — сайт секції історії астрономії Американського астрономічного товариства.

Далі подано назви окремих матеріалів з історії астрономії у світі, які вміщено в цьому розділі Українського астрономічного порталу