Останні новини
Вебб розкриває нові деталі та таємниці полярного сяйва Юпітера
Космічний телескоп імені Джеймса Вебба NASA/ESA/CSA зафіксував нові деталі полярних сяйв на найбільшій планеті нашої Сонячної системи. Танцюючі вогні, що спостерігаються на Юпітері, у сотні разів яскравіші за ті, що видно на Землі. Завдяки підвищеній чутливості телескопа Вебба астрономи вивчали ці явища, щоб краще зрозуміти магнітосферу Юпітера.
Полярні сяйва виникають, коли високоенергетичні частинки потрапляють в атмосферу планети поблизу її магнітних полюсів і стикаються з атомами газу. Полярні сяйва на Юпітері не тільки величезні за розміром, але й у сотні разів енергійніші, ніж полярні сяйва на Землі. Тут полярні сяйва викликані сонячними бурями — коли заряджені частинки падають на верхні шари атмосфери, збуджують гази та змушують їх світитися червоним, зеленим та фіолетовим кольором. Тим часом Юпітер має додаткове джерело своїх полярних сяйв; сильне магнітне поле газового гіганта захоплює заряджені частинки з навколишнього середовища. Це включає не лише частинки сонячного вітру, але й частинки, що викидаються в космос його супутником Іо, відомим своїми численними та великими вулканами.
Інші новини
- Космічний апарат НАСА "Люсі" зробив знімок астероїда Дональдйохансон
- Швидкість обертання Урана визначено з безпрецедентною точністю
- Крок до життя на Марсі? Лишайники пережили симуляцію умов на Марсі
- Телескоп Дж. Вебб вперше зафіксував полярні сяйва на Нептуні
- В одній з найвіддаленіших відомих галактик виявлено кисень
Дещо незвичними подіями ознаменувався початок третього тисячоліття для Сонячної системи, зокрема, для її віддалених регіонів — так званої зовнішньої Сонячної системи. У 2006 році неждано-негадано вигулькнув Майкл Браун зі своїм повідомленням про відкриття за орбітою Плутона ще одного об’єкта більших розмірів, ніж дев’ята планета, — це був перший тривожний дзвіночок в «біографії» Плутона і підстава для Брауна визнати себе «убивцею» Плутона. Опісля була пожиттєва «дискваліфікація» планети з пониженням її рангу до образливого статусу «карликової планети».
Міжнародна група науковців з’ясувала, що Юпітер — найстаріша планета в Сонячній системі. Дослідивши вміст ізотопів вольфраму і молібдену в залізних метеоритах, команда, в складі якої були вчені з Ліверморської національної лабораторії й Інституту планетології університету в Мюнстері, виявила, що метеорити утворилися в двох генетично різних туманностях-резервуарах, які довгий час співіснували, але розділилися в проміжку часу між 1 млн і 3—4 мільйонами років після того, як утворилася Сонячна система.
Відкриття двох нових супутників діаметром понад півтора кілометра впевнено підтвердило лідерство Юпітера серед планет Сонячної системи за їх кількістю — тепер цей показник досяг значення 69.
Науковці з допомогою радіотелескопа ALMA спостерігали зорі, що схожі на дуже молоде Сонце (на дуже ранній стадії їх формування), і виявили сліди метилізоціаната ― хімічного будівельного складника життя. Це перше в історії виявлення цієї пребіотичної молекули біля протозорі сонячного типу. Саме біля зорі такого типу (Сонця) шляхом еволюції газопилової хмари виникла Сонячна система. Це відкриття може допомогти астрономам зрозуміти, як виникло життя на Землі.
Лазерно-інтерферометрична гравітаційно-хвильова обсерваторія (The Laser Interferometer Gravitational-wave Observatory, LIGO) утретє виявила гравітаційні хвилі, брижі простору-часу, показавши, що нове вікно в астрономії відкрите надійно. Як і в перших двох випадках реєстрації, хвилі виникли внаслідок злиття двох чорних дір й утворення однієї більшої чорної діри. Її маса майже в 49 раз більша, ніж маса Сонця. Це менше, ніж маса першої чорної діри, але більше другої (відповідно 62 та 21 маси Сонця), виявлених раніше LIGO.
